ІСТОРІЯ СЕЛА ОСЕЛЯ

 

          Село Оселя (кол. Селиська) Яворівського району Львівської області розташоване на заході області неподалік кордону з Польщею. Лежить воно над потічком Гучок на віддалі 15 км. від Яворова і в 6 км. від залізничної станції Хоросниця  на лінії Львів – Мостиська. Віддаль до обласного центра – близько 50 км., є постійний зв'язок з Яворовом та Львовом автобусом Львів – Оселя. На північ від села на віддалі 9 км. проходить автотраса Вінниця – Краковець.

В селі є майже 300 дворів з населенням близько 880 жителів. Національний склад – українці, конфесія – Українська православна церква. Колись багато жителів села працювали на  підприємствах  Львова,  на виробничому  об’єднанні  

“ Сірка ”,  тепер  –  в домашньому господарстві та  на заробітках.

На південний схід від села серед лісів знаходиться хутір Дернаки, що скаладається з 48 дворів з числом жителів 175 чоловік. Віддаль від Оселі – 7 км. І село , і хутір обслуговується Оселівським ЗЗСО І – ІІ ступенів.

Вік села сягає поза 600 років. В польських документах за XIV ст. є згадка  про село Селиська за 1237 рік.  Мінялися власники села, серед яких були Рейнгольди,  Шептицькі та інші.  В XV ст. в селі є 62 двори, 305 жителів, корчма і млин на одне  колесо. В XVІ ст. на краю села збудовано польський костел – тепер – Дім молитви  євангелистів.

За часів австрійського панування в 1794 році зроблено детальний опис маєтків Яблоновських, в якім є відомості про Селиська. В селі в той час було 88 селянських господарств, жителі відробляли 2 – 3 дні панщини на тиждень. В Селиськах був панський фільварок, ставок під Хоросницею, млин на 2 камені, на Дернаках – корчма, як і в селі. Рівень заможності селян був неоднаковий: одні мали 2 – 4 штуки тяглової худоби, інші були бідніші – комірники, загородники. Від заможності господарства залежала тривалість панщини і розмір сплат для панського двору. Бідніші були звільнені від них.

 

 

1823 р.  в селі побудували Церкву Різдва Пресвятої Богородиці.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці в селі Оселя була побудована в 1823 році під керівництвом священнослужителя Матвія. У 1901 році за отця Йосипа Крушинського, виготовлено іконостас. У ХХ ст. Церква в Оселі довгий час була закритою. Священники приїздили сюди лише для освяти паски. Настоятелем Храму на сьогоднішній день є отець Михайло Купців. Під його керівництвом у 1990 і 2012 роках Церква була реконструйована ззовні. При Церкві створено Сестринство.

Скасована панщина, як і по всій Галичині, навесні 1848 року. Пам’яткою про цю подію є капличка в центрі села. Тут на хресті є табличка з датою. Капличка, правда, не там знаходиться, де її колись ставили.

Від 1890 року в селі діє ” Просвіта ”. Був гарний хор, який брав участь у похованні Й. Лозинського.

В час визвольних подій 1918 року жителі Селиськ були воїнами Української Галицької Армії. Серед них – Вань Василь, Демків Іван, Дусько Роман, Мазур Антін, Паньківський Данило та інші. Відомим діячем УГА і Західно-Української Народної Республіки був Маринович Микола.

З 1894 року в селі діє трикласна школа, в ній навчається 26 дітей.

А в 1923-1924 навчальнім році, за польського панування , Селиська мають двокласну школу, мова навчання – українська. Вчителі – сім’я Скіржинських та інші.

Жителі села брали участь в страйках сільськогосподарських працівників, які відбувалися в 1924-1936 роках, причина – низька оплата праці.

В 1936 році в селі відкрито нову читальню ” Просвіта  ”. Ліквідовано           ” Просвіту ” з приходом радянських військ в 1939 році, коли зруйнували і господарство М. Мариновича, якого ще лишили живим. Далі – як і скрізь: переслідування патріотів, заснування колгоспу і т. п. В часи німецької окупації десятки селян вивезено на роботу в Німеччину.

Коло 20  жителів Селиськ стали вояками Української Повстанської Армії, серед них – Гриник Олекса, Мельник Антін, Смук Микола, Васьо Михайло та інші. Повстанці зверталися до старого вже Мариновича. А коли в 1944 році поблизу села ішли радянські партизани, Маринович був замордований.

Коли відродилася Українська держава, громада села встановила пам’ятник на могилі Миколи Мариновича і його двох трагічно загиблих синів.

Радянська влада мобілізувала в армію десятки молодих хлопців з села. Близько 20 з них загинули в далекій чужині, хто – в 1941 році, як Васьо Іван,

Малець Іван, Смук Іван, а хто –у 1944 – 1945 роках, як Ваньо Василь, Гриник Кость, Волос Іван, Малець Петро, Саган Антін і інші. Могили їх є і в Польщі, і в Білорусії,  і в Словаччині, і в Австрії. Якщо є ті могилки там…

Десятки сімей пережили вивезення в Сибір і на Північ, лихоліття чужини і знищення. І далеко не всі дожили до повернення в рідний край…

Ті ж, хто лишився в селі, мали вибір з двох шляхів: в колгосп або на підприємства на роботу. Багато працювало на виробничому об’єднані «Сірка», на львівськім заводі  ”Автонавантажувач” та інші. В колгоспі ж перспективи були бідні: завжди це була бригада рогізненського колгоспу з бідними піщаними полями і другорядною фермою. Здібних людей в селі не бракувало, бо дало ж воно  і вчителів, і медичних працівників.

Та життя йде. В 1951 році в Оселі засновано фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП), який числиться в районі під номером 12. Раніше за медичною допомогою звертались до пані Мирослави Маринович, яка приймала в приміщенні сільської читальні.

 Від 1967 року до села почав курсувати автобус зі Львова. А в 1968 році закінчено будівництво торгового закладу для села.

В 1974 році в селі відкрито новий будинок культури, бібліотеку.

На схід від села в 70-х роках споруджено водосховище, по-місцевому – ”дамбу”. В лісі над цим штучним озером виросла база відпочинку сірчаників, а околиці біля озера стали місцем відпочинку для жителів села й району. Цілий рік тут багато любителів риболовлі. До бази відпочинку через село прокладено асфальтовану дорогу, яка існує і досі.

Відновлено в 1990 році стрілецьку могилу біля церкви.

Дочекалося село і нової школи, спорудження якої завершено в 1993 році. В гарнім затишнім приміщенні в одну зміну вчаться всі діти – майбутнє села.

Силами громади села проведено газифікацію Оселі в 2005 році.

У 2014 році навпроти школи закладено парк  Героїв Небесної Сотні. Клени, дуби, декоративні кущі висадили рідні полеглих на Майдані героїв, жителі села, учні, вчителі.

 

МОЯ ОСЕЛЯ

 

 

У минулому Оселя                                          Вік села цього Оселя

Селиськами звалась,                                         Понад 600 років.

Ще тоді, коли поляки                                     Було всяких подій різних;

В селі панували.                                               Добрих і жорстоких

 

У селі було багато                                             У ХУ столітті

Власників заможних                                          В Селиськах  дрібненьких

Був і Рейнольд, і Шептицькі,                            Було 300 жителів

Були і поляки.                                                     І корчма маленька

 

Збудували пани польські                                   Після Польщі владу взяла

Костьол невеликий,                                            Австрія завзята

А тепер він Дім молитви                                    Появилися маєтки

для євангелистів                                                  Бідні і багаті

 

Про маєток Яблоновських                                   Важко дуже було жити

Є що почитати ,                                                      На панщину ходити,

Про ці двори і фільварки -                                      Щоб кусочок хліба зїсти,

Словом не сказати .                                                 Дітей накормити

 

Тай набридло людям жити                                    Почало село помалу

Під цим панським гнітом .                                      На ноги ставати.

Знесли панщину прокляту                                     Церкву, школу і крамниці

Відчули свободу                                                     Стали будувати

 

Хоч маленька була школа -                                    Було всяке в нашім селі:

Всього на два класи,                                               Війни і роздори,

Але було де освіту                                                 Були різні українські

Першу здобувати                                                   Повстанські загони

 

Утворили УГА й УПА                                      Зголосився в військо УГА

Хлопці молодії .                                                   Микола Маринович.

Захищали народ бідний                                     Був він жителем села

Від злих лиходіїв                                               Й діячем відомим

 

Разом з сином він очолив                               Жив Микола Маринович

Українське військо..                                          В селі , під гостинцем

Став начальником у штабі                              Жінка була полячкою,

Й комендантом міста                                      А він українцем

 

Мали два сини нівроку,                                  Повернувшись з полювання

Славнії соколи .                                                Розряджав він зброю

Та застрелив старший брата                             Раптом вистріл й просто влучив

Зовсім випадково                                            У братика малого

 

Маринович був полковник                            Після війни світової

Австрійського війська .                                   На пенсію вийшов

Був він важко поранений                              Жив він в Селиськах в маєтку

Ледь на ноги звівся                                        Разом з своїм сином 

 

Як прийшла радянська влада                         Поховали односельці

Й її партизани                                                  У рідній Оселі.

Тоді звірсько діяча                                          Поставила громада пам’ятник             

Вони мордували                                              Йому із синами

 

 

Не захотіли більше люди                             Прийшла друга чорна хмара

З цим життям миритись                                Німецька навала

Почали різні страйки                                     Все що люди збудували

Почалися битви                                              Все поруйнували

 

Були всякі заворуши                                     Люди пухли й помирали

Страйки і роздори                                          У лютому бою

Були також в 47-мім,                                     Тих, хто вижив вивозили

Страшні голодомори                                      У Сибір в неволю

 

Із Сибіру не вертались                                     Закінчилась війна і голод

В снігах замерзали                                            В 50-му році

Мертве тіло на чужині                                     Засвітило ясно сонце

Ворони терзали                                                Відкрилися очі

 

Стало село оживати                                          Почалися відпочинки

Стало розквітати                                               Почались вистави

Дім культури для молоді                                  Почались  в селі Оселя                              

Стали будувати                                                 Веселі забави

 

Та життя йде і процвітає                                   В 70-ті край села

Зроблена дорога                                                Дамбу збудували

Почав в село курсувати                                    Ще й до нього всю дорогу

Автобус зі Львова                                                Заасфальтували

 

 

Є і база відпочинку                                     Біля церкви відновили

В сосновому лісі                                          Стрілецьку могилу

Можна тут відпочивати                               Посадили на могилі

Як взимку так в літі                                      Червону могилк

 

Дочекалось село школи                                 Основна освіта в школі

Палац, а не школа                                           Вчаться гарно діти

Світла, гарна, теплесенька                            А за випускників школи тої  

Ще й двоповерхова                                         Можна порадіти   

 

Вийшли з школи випускники                        Тож історія села

Словом не сказати                                           Нашого велика

Лікарі, директори                                            Було всяке: зле і добре

І навіть поети                                                   Нами пережито

 

Військовий діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки. М. Маринович народився в селі Ішків (нині село Козівського району Тернопільської області) в родині вчителів. Освіту здобув в гімназіях Бучача, Тернополя. З 1883 року служив в австрійській армії. У 1887 закінчив Старшинську школу р., а в 1898 р. – Військову академію у Відні. На початку 1900-х років купує землю і проживає  у селі  Селиська (тепер Оселя Яворівського району Львівської області).                                 

           З початком Першої світової війни Маринович командує 30-м українським піхотним полком у Галичині. У 1916 р. пораненого Мариновича відправлено на пенсію у чині полковника. 2 листопада 1918 р. він зголосився до Військового Комітету і був призначений комендантом Львова і начальником   Штабу українських військ у Львові. Брав участь у боях з поляками, згодом -                                                                                  референт  Навчальної команди Галицької армії у складі об’єднаних армій Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки.

           Після поразки визвольних змагань, у 1920 р. повернувся у Селиська на Яворівщині, допомагав селянам у створенні читалень, навіть був головою читальні ”Просвіта”, брав участь у діяльності ветеранських об’єднань.

          У 1939 р. більшовики зруйнували маєток Миколи Мариновича. Перед тим трагічно загинули його сини – Дмитро та Степан – учасники національно-визвольних змагань. В серпні 1944 р. в період німецько-радянської війни  Микола Маринович був убитий радянськими партизанами поблизу села Селиська. Тут і був похований. Коли відродилася Українська держава, в 1990-х роках громада села встановила памятник на могилі Мариновича і його двох трагічно загиблих синів.     

 

ОСЕЛЯ

Вінок садів, дими на полі

І неба синього безкрай,

Ліси на дальнім видноколі –

То тихий, милий серцю край.

 

Там, де вітрам зелені хвилі

Женуть на берег восени,

Затишні вулиці Оселя

Повиті млою давнини.

 

Земля Оселі пережила

Громи війни, святкові дні.

Нагадує про це могила,

На цвинтарі – хрести сумні

 

Лиш юність не сумна ніколи,

І вже від ранньої пори

Під вікнами нової школи

Веселий гомін дітвори.

 

Благословенні наші села.

Земля та рідна і свята

В задумі нині, невесела,

І ніби вільна – та не та…

 

Чи радість, чи година чорна

Чи осінь красна, чи зима, – 

Ти все, Оселе, неповторна,

Такої другої нема.

          

 Полягли на фронтах Другої світової війни

• Бач Юзеф Микитович, 1910 р., поляк. мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у листопаді 1944 р. Похований у Словаччині.

• Бач Юрій Васильович, 1921 р., поляк, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у січні 1945 р., похований у Польщі.

• Боляк  Назар Антонович, 1921 р., українець, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у листопаді 1945 р.

• Вань Василь Йосипович, 1918 р., українець, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у січні 1945 р. Похований у Польщі.

• Васьо Андрій Пилипович ,1912 р., українець, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у січні 1945 р. Похований у Польщі.

• Васьо Іван Іванович ,1908 р., українець, мобілізований у 1941 р., рядовий. Загинув у вересні 1944 р. Похований у Білорусі.

• Волос Іван Степанович, 1917 р., українець, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у листопаді 1944 р.

• Вус Іван Дмитрович, 1922 р., українець, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у листопаді 1944 р.

• Вус Іван Степанович, 1925 р., українець, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у вересні 1944 р.

• )Вус Орест Миколайович, 1923 р., українець, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у грудні 1944 р. Похований у Польщі.

• Гриник Костянтин Іванович, 1912 р., українець, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у травні 1945 р. Похований у Чехії.

• Кирила Максим Степанович, 1906 р., українець, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у січні 1945 р. Похований у Польщі.

• Мазур Іван Олексійович, 1920 р., українець, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у лютому 1945 р. Похований в Австрії.

• Малець Іван Олексійович, 1912 р., українець, мобілізований у 1941 р., рядовий. Загинув у грудні 1944 р. Похований у Словаччині.

• Малець Іван Семенович, 1911 р., українець, мобілізований у 1941 р., рядовий. Загинув у 1941 р.

• Малець Петро Семенович, 1912 р., українець, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у грудні 1944. Похований у Польщі.

• Саган Андрій Остапович, 1922 р., українець, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у грудні 1944 р.

• Саган Антін Іванович, 1924 р., українець, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у грудні 1944 р. Похований у Польщі.

• Смук Іван Олексійович, 1909 р., українець, мобілізований у 1943 р., рядовий. Загинув у листопаді 1944 р. Похований у м. Києві.

                                     c. Дернаки

• Боляк Степан Федорович, 1910 р., українець, мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у листопаді 1944 р. Похований у Словаччині.

• Колодій Микола Володимирович, 1914 р., українець, мобілізований   1941 р., рядовий. Загинув у німецькому полоні у 1941 р.

• Пірожак Сеньо Андрійович, 1909 р., українець, мобілізований у 1941 р., рядовий. Загинув у німецькому полоні у червні 1942 р.